Політична осінь почалася з повідомлення про скорочення фінансування лікувальних закладів, котрі належать Національній академії медичних наук України (НАМНУ). З першого вересня медичні інститути Академії наук переводять на так званий госпрозрахунок. На сторінках «TRIGGER» у грудні минулого року ми висловлювалися щодо даної проблеми і, незважаючи на стриманий оптимізм президента НАМНУ Віталія Цимбалюка, прогнозували серйозні проблеми для медичних наукових інститутів та усієї академії.

Багато експертів у сфері охорони здоров’я звинувачують громадян України, які чи то під впливом так званих громадських організацій, чи то з власної байдужості, неосвіченості, політичної короткозорості тощо довели ситуацію в медицині до реальної катастрофи. З їх логіки кожен народ заслуговує на ту медицину, на яку заслуговує. Ну не заслужили  наші люди на лікування в інституті ім.. Стражеска, і нема на то ради.

Це звичайно дуже зручна позиція. Однак вона, м’яко кажучи, не зовсім точно розподіляє відповідальність за катастрофу між винуватцями. Більше того, така позиція перекладає відповідальність на пересічних і виводить з-під удару медичну еліту країни. А саме вона, медична еліта, відповідальна не лише за заклади НАМНУ, а і за всю сферу в охороні здоров’я.

Поза увагою експертної спільноти та вітчизняних журналістів залишилась стаття Наталі Безмен «Здравоохранение в Украине — что делать (Часть 2)”. Ця стаття з ніг на голову перевертає розуміння медичної проблематики. Автор вважає, що місцем з якого необхідно починати реформу медичної сфери є освіта, третинний та вторинний рівні допомоги. Тобто починати необхідно з верхівки соціальної медичної піраміди. Єдине, чим можна доповнити Наталі, так це уточненням та конкретизацією щодо верхівки. Верхівка – це академіки та член-кореспонденти, які працюють в науково-дослідних інститутах та на кафедрах університетів. Перелічені установи де-факто є не визнаним ІV рівнем медико-санітарної допомоги.

Ми не раз писали на TRIGGER, що рівні медико-санітарної допомоги – це не є аморфна абстракція, у вигляді якої нам намагаються представити національну систему охорони здоров’я. Тим більше – це не потяг, локомотивом якої є лікарі загальної практики – сімейні лікарі. Рівні медико-санітарної допомоги – це соціальна медична ієрархія, яку очолюють академіки НАМНУ. Мали б очолювати, якщо бути більш точним.

Саме ці люди повинні були висловити свою позицію з питань медичного реформування, коли порядок денний медичних реформ тільки формувався. Саме ці люди мали стати ідеологами та лідерами медичних реформ, пожертвувати медичною справою, піти у політику і віддати себе створенню нової системи.

Однак академіки цього не зробили. Не зробили, тому що не знали старої системи. Не зробили, тому що не хотіли розібратися, що ми мали від СРСР і як провести ринкову трансформацію системи. Саме байдужість і малодушність медичної еліти дозволили Дмитру Шерембію представляти МОЗ на центральних телеканалах, а Павлу Ковтонюку представити на сторінках «Української Правди» систему Семашка у вигляді структури, яку створили дебіли. Українські академіки проявили себе ремісниками, які просто заробляли гроші. Не будемо навіть уточнювати як вони їх заробляли. Гроші також можна заробляти по різному.

Однак станом на сьогодні мова навіть не йде про факт деградації, мова іде про відсутність інстинкту самозбереження. Як ви думаєте, чим нині займаються підрозділи НАМНУ? Ніколи не здогадаєтесь. Вони допомагають МОЗ розраховувати медичні тарифи, щоб швидше перейти на самоокупність.

Виявляється пілотний проект із впровадження платних послуг та переходу на самоокупність мав стартувати з першого липня у чотирьох столичних інститутах – серцево-судинної хірургії ім. Амосова, нейрохірургії ім. Ромоданова, хірургії та трансплантології ім. Шалімова та кардіології ім. Але офіційно запустити пілотний проект не вдалося, тому що методичка для розрахунку собівартості послуг операцій з МОЗ надійшла тільки 30 червня. Проте не треба думати, що інститути пасивно чекали методичку, вони активно… рахували вартість послуги. І Олександр Усенко, директор інституту хірургії ім. Шалімова, відзначав, що інститути мають зберегти базове фінансування, аби сплачувати за комунальні послуги та видавати зарплатню співробітникам. На думку Усенка, платні послуги не дадуть інститутам достатньо коштів, адже, за попередніми підрахунками, собівартість операцій в інститутах НАМНУ становить від 80 тис. грн до 230 тис. грн.

Олександр Усенко – відзначив! Відзначення – це дуже сміливий крок за 20 років, який заслуговує на повагу.

Колись мені доводилось читати спогади юнака, який описував життя в окупованому німцями Харкові у 1941 році. Німецькі окупанти, замінивши російських вирішили провести демонстративне покарання партизан, які були сформовані з числа тих, котрі відстали від Червоної Армії. Партизан було троє. Їх мали повісити, але так щоб тіла висіли кілька днів. Вирішили це зробити на довгих мотузках з карнизу трьохповерхового будинку. Партизан розмістили на верхньому балконі, пояснили натовпу чому та за що їх карають і вибили з під ніг лавку. Однак мотузки, перерізали шиї засудженим до страти, відокремивши голови від тіл, коли небіжчики долетіли до першого поверху. Чому так сталося? А тому що в Харкові не знайшлося академіків, котрі попередньо прорахували б довжину мотузки і висоту з якої треба зіштовхнути засуджених.

Ситуація з українською медициною суттєво відрізняється від Харкова 1941 року. У нас є армія академіків і професорів, які розраховують довжину мотузки та висоту шибениці. Тому на сьогодні не стоїть питання чи вітчизняна система ОЗ буде страчена і чи мотузка переріже голову. На сьогодні стоїть питання скільки часу провисить на шибениці тіло української медицини і наскільки деморалізуючий вплив її труп і сморід матиме на населення.

Висловлені критичні слова на адресу медичної еліти зовсім не означають, що наша медична еліта погана. Ні в якому разі. Еліта у нас дуже хороша. Просто вона створена радянською політичною елітою і у своєму геномі має ділянки ДНК, які обумовлюють повну і беззастережну підкореність владі. Всі ці люди з науковими ступенями ніколи б не стали тим ким вони є, якби не влада. Байдуже яка влада: радянська чи українська, російська націонал-комуністична чи українська офшорно-популістична. Тому якщо влада сказала вішатись, всі будуть вішатись. Обурюватимуться, бурчатимуть, але вішатимуться.

Що важливо розуміти у даній ситуації. Постраждають безперечно всі, але найбільше постраждають найбідніші – найбідніші лікарі (смейники) та найбідніші пацієнти (пенсіонери). Багаті стануть бідними, а бідні просто помруть.

Сімейним лікарям я б радив подивитися на те, як обходяться з академіками і при екстраполяції на себе помножив би їх прогнозовані нещастя мінімум на три.

Ось такий глобальний прогноз. Нинішня політична осінь – це лише етап цього процесу. Що буде прийнято Верховною Радою особливого значення не має.

Анатолій Якименко

Опубликовано: http://ukrvedomosti.com.ua